🌊 Тест на страх глибини (Батофобія): чесно, а ти точно не боїшся?

Ну от скажи мені чесно — ти коли-небудь тупо завмирав, стоячи по пояс у воді, бо під ногами раптом стало… ну типу — ніщо? Чорне, темне, холодне ніщо. Наче під тобою безодня. Океанська така прірва, з якої на тебе зараз вилізе щось, ну… типу як у “Безодні”, якщо пам’ятаєш той фільм (а якщо не пам’ятаєш — і не дивись, тільки гірше буде).

Це не просто “фуу, вода холодна”. Це — батофобія. І, скажу тобі, в нашій країні про неї майже ніхто не говорить. Ну серйозно, кому ти скажеш “мене тригерить глибина”? Сміятимуться ж. А насправді — капець, як неприємно.

І от я вирішив написати цю штуку. Без глянцю, без психологічних “ви повинні зрозуміти…”. Просто. По-людськи. Бо сам через це пройшов. Ну ок, проходжу. І, може, ти теж. І тест буде. Але не зараз, не поспішай. Спочатку — каву зроби чи чай, бо ми тут надовго.

Що дає ця писанина, окрім головного болю?

Можеш раптом зрозуміти, що не ти один такий
Дізнаєшся, звідки ноги ростуть у страху глибини
Отримаєш кілька лайфхаків, як не втекти з пляжу з криками
Пройдеш тест — він дивний, але чесний

Окей, батофобія. Що за штука така?

Батофобія — це коли навіть думка про темну глибину викликає… ну, скажімо так, внутрішній мікро-апокаліпсис. І це не завжди про море. Це може бути басейн. Або навіть просто картинка з глибоким озером. Або (реальна історія) — ванна. Така, знаєш, глибока керамічна ванна в бабусі. Мене там якось затягнуло у фантазії, що під кришкою дренажу відкриється портал. Таке було. Не смійся.

А у знайомого Ігоря, наприклад, батофобія проявилась після того, як він пірнув у Дніпро на випускному. Ну як “пірнув” — його штовхнули. Він виринув, і каже: “А там… темрява. Густа така. І ще щось зачепило ногу”. Все. Травма. Тепер навіть у душ з ліхтариком ходить. Жарт. Хоча…

За словами якихось там експертів — здається, психолога Томаса Річарда, хоча можу плутати, — страх глибини часто пов’язаний з втратою контролю. Бо ти не бачиш, що внизу, а мозок такий: “ага! значить, це смерть!”. Примітивно, але працює.

Та-а-ак… А як дізнатись, чи це в тебе?

Отут я тобі тест підготував. Прості питання, без “оцініть себе по шкалі від 1 до 10” — ні, все по-простому. Типу “було/не було”. Відповідай чесно, ок? Бо інакше сенсу нуль. Це ж для тебе, а не для вчительки з психології.

Пройдеш — і матимеш хоч якесь уявлення, що це за штука і чи треба над нею працювати. А може, ти просто любиш твердий ґрунт під ногами, і все ок.

Ну пройшов. І що мені тепер з цим робити, га?

А ось тут вже складніше. Бо, диви, якщо ти справді боїшся глибини — не соромно. Соромно — нічого не робити. І ні, я не кажу “іди на терапію негайно!”. Але… ну, може, подивись в очі своєму страху. Або хоча б у Google. І почни з малого.

Я, наприклад, почав дивитись на фотки океану. Серйозно. Просто сидів і дивився. Потім — відео з дайверами. Потім — басейн, де я стояв 20 хвилин біля бортика і нічого не робив. Але тіло запам’ятало: “я там був, і не помер”.

Головне — без насильства. Не треба себе штовхати в море. Це не TikTok, де за лайки стрибають у кар’єри. Твій темп — твої правила.

Коротко кажучи…

Батофобія — це не “придуркуватий страх”. Це нормальний страх. І, можливо, він тобі навіть щось підказує. Що ти не все контролюєш. Що іноді треба дивитись у темряву і не втікати. Або втікати, але з гідністю.