Якось я попросив двох колег описати одного й того самого керівника. Один сказав: «системний, тримає команду в тонусі». Другий: «контролює кожен крок, не довіряє». Обидва мали рацію. Просто дивилися з різних кутів. І саме це робить питання лідерського стилю таким складним — ти можеш роками думати про себе одне, а команда бачить зовсім інше. Цей […]
Тест на лідерство: чи є у вас ота іскра, за якою йдуть інші? Читати далі »
Деякі імена несуть із собою цілу епоху. Офелія — саме таке. Коли вперше чуєш його вголос, виникає щось між відлунням давньої мови і тихою водою в ставку. Щоб зрозуміти, де це відлуння бере початок, треба пройти не один вік — від Стародавньої Греції до сучасних чартів популярності дитячих імен у США. Я витратив чимало часу,
Коли я вперше серйозно зайнявся ономастикою — наукою про власні імена — мене здивувало одне: більшість людей впевнені, що їхнє ім’я «слов’янське», «давнє» і «своє». Ольга — один із найяскравіших прикладів того, як насправді переплітаються культури і мови. Це ім’я прийшло з іншого кінця Європи, пройшло через руки купців і завойовників, і стало одним із
Знаєте, що найгірше в цій ситуації? Ти стоїш у магазині, дивишся на полиці — і раптом розумієш, що поняття не маєш, чого ця людина взагалі хоче. Сімнадцять років. Вже не маленька дитина, якій можна купити будь-яку іграшку і вона буде щаслива. Але й не дорослий, якому просто даєш гроші на щось корисне. Такий вік, де
Є імена, які відразу переносять тебе кудись. Почуєш «Олімпіада» — і в голові щось миттєво клацає: давня Греція, боги на вершині гори, щось монументальне і, водночас, живе. Я багато років займаюся лінгвістикою та ономастикою — наукою про власні імена, — і одне можу сказати напевно: не кожне ім’я має таку насичену біографію, як це. За
