Привіт, друзі! Чесно кажучи, вже багато років дивлюся в очі найрізноманітнішим людським переживанням. І знаєте, що? Є одна штука, яка періодично вигулькує майже в кожній розмові, хоч її й намагаються ретельно приховати. Це страх смерті, або, як ми, психологи, це називаємо, танатофобія. Це така тема, що від неї нікуди не дінешся, вона десь там, на […]

Було якось — стоїш у черзі в магазині, а попереду бабуся розвертається і каже: “А чого ти такий мовчазний?”. І ти такий… завис. Ніби тебе спіймали на гарячому, хоча ти просто купуєш хліб. Чи, може, ситуація знайоміша — презентація на роботі, всі очі на тебе, а в голові лише: “Не скажи дурниці. Не забудь слова.

От скажіть чесно — буває таке, що заходите в ліфт і вже на другому поверсі думаєте: «А якщо він зараз зупиниться? А якщо світло вимкнеться? А якщо…»? І починається — дихання не те, голова обертом, долоні липкі, як після обіду у шкільній їдальні. Було? Знайомо? Здається, це називається клаустрофобія. Але як зрозуміти, чи це справжній

Було в тебе таке? Вже одягнувся, взувся, і навіть ключі в руках — а ноги просто не йдуть. Наче хтось невидимий схопив за живіт. І стоїш. І не знаєш, що робити. Здається, це просто лінь або поганий настрій. А може… ні. Я не люблю ці наукові визначення. Але, ну, доводиться. Агорафобія — це коли страшно

Мені якось подзвонив мій друг Ігор — каже: «Ти психолог, розрули. Пішли з дівчиною в ТРЦ, стали на край скляної платформи… я мало не впав. Від страху!» І от, знаєш, я задумався. Ми ж часто навіть не здогадуємось, що маємо акрофобію, поки не опинимось у ситуації, де наші ноги починають «жити своїм життям». Ця стаття