Значення імен

Ох, скільки я вже чув про це ім’я… Дарій. Звучить так, знаєте, по-царськи, солідно, а? Коли хтось каже: «Мого сина звати Дарій», то відразу уявляєш собі щось таке… масштабне. Серйозне. Це ж не просто так перських царів так звали, правда? Мені, як психологу, завжди було цікаво: а як, от як ім’я впливає на характер людини? […]

Ой, привіт! Ну, що, знову запитують мене про імена. Я вже, чесно кажучи, думав, що цю тему, ну, типу, закрив, але, бачу, що ні. Сьогодні – Домінік. Ім’я, яке… якесь, знаєте, не для всіх. Воно, ніби, таке витончене, але водночас, ну, трохи офіційне, чи що. Це ім’я не зустрінеш на кожному кроці, особливо в Україні.

Ох, ну що сказати. Мені, як психологу, постійно доводиться мати справу з людьми. І з їхніми історіями, і з їхніми іменами. Так, саме так. Це тільки здається, що ім’я — це просто набір звуків. Насправді, воно, знаєте, як фундамент. Чи як маркер. За ним можна багато чого зрозуміти. Коли до мене приходить новий клієнт, і

Знаєте, іноді я сиджу, п’ю каву… ну, або чай. Неважливо. І думаю: а скільки ж у нас в Україні Денисів? І чомусь одразу згадую купу знайомих, сусідів, колег, які носять це ім’я. І кожен з них — це, знаєте, окремий всесвіт. Один — веселий, компанійський, душа будь-якої вечірки. Другий — такий собі інтроверт, який любить

Я, чесно кажучи, завжди думав, що ім’я Дмитро якесь, ну… звичайне. Банальне, чи що. Просто, як хліб. А потім почав копати глибше, розбиратися з клієнтами, з друзями, з просто знайомими Дімами. І знаєте що? Це, блін, цілий всесвіт! Воно, здається, скрізь — у дитсадку, в школі, у під’їзді, у Верховній Раді. Навіть у моїх спогадах