Чоловічі імена

О, привіт, друже! Сьогодні, значить, вирішив я, що треба копнути глибше… знаєте, в ці всі наші імена. От реально, ніколи не задумувався, що кожне ім’я — це як… як код, щось таке зашифроване про людину. А коли почав розбиратися… очі на лоба лізуть, чесно. І от сьогодні ми проговоримо про Германа. Так, того самого. Що […]

Знаєте, імена — це ж не просто набір літер. Це ж якась, блін, магія. От серйозно. Іноді зустрічаєш людину, дізнаєшся її ім’я, і все… картинка в голові одразу складається. Ти наче вже щось про неї знаєш, ще до того, як вона рота відкрила. А ім’я Георгій? Оооо, це взагалі окрема історія. Воно якесь… потужне, щось

Чесно кажучи, сиджу і думаю: блін, про що б таке написати сьогодні? Це ж… ну, це ж така відповідальність. Треба щось корисне, але щоб не було нудно. Щоб, знаєш, не як в енциклопедії. А тут бац — і спадає на думку ім’я Геннадій. І я собі думаю, а чому б ні? Це ж… таке ім’я.

Знаєте, що я помітив? Є імена, які одразу викликають асоціації. От, скажімо, Іван – це щось таке рідне, просте, зрозуміле. Або там Дмитро – щось таке ґрунтовне, надійне. Але Всеволод… З ним все якось… інакше. От, чесно. Я щойно сів писати, і вже завис. Бо це ім’я, воно ніби таке, знаєте, монументальне, але водночас в

Слухайте, буває таке… от зустрічаєш людину, вона така, знаєте, спокійна, впевнена, але з якоюсь такою, блін, внутрішньою силою, і ти думаєш: «Вау, як це так?». І якось я помітив, що дуже часто, ну, майже завжди, так, люди з ім’ям Владислав мають якусь таку ауру. Не знаю, як це пояснити. От чесно. Це не про магію