Жіночі імена

Ой, слухайте. От бувають імена, які одразу відчуваєш. Не просто чуєш, а саме відчуваєш. Ніби в ньому вже щось закладено, якась енергія, ну, не знаю, як це краще пояснити. От Василина — це саме з таких. Чесно, як чую, одразу перед очима постає щось… величне, але не пафосне. Справді. От прям таке, що з першого […]

Привіт, друзі. Ну що, як справи? Чесно кажучи, сиджу оце, п’ю каву і думаю… Про імена. Здається, така дрібниця, ну ім’я та й ім’я, що тут такого? Але ж ні, постійно бачу, як воно накладає відбиток на людину. Просто якийсь неймовірний, неочевидний, але такий відчутний слід. Ось, наприклад, Влада. Чи Влад. Це ж одне з

Аааа, знову тема про імена. Чесно, трохи мене так… е-е-е… бентежить, бо завжди хочеться, знаєш, не просто сухі факти переказувати, а відчути щось. Ну, от буває ж таке, що зустрічаєш людину, дізнаєшся її ім’я, і — бац! — ніби пазл зійшовся. Сьогодні от подумав про Вікторій. Ну, типу, скільки ж їх навколо! І кожна якась…

Що приховує у собі ім’я Вероніка? От чесно, люди з цим ім’ям — вони якісь особливі, правда? Завжди, коли чую це ім’я, у мене виникає така, знаєш, асоціація з чимось світлим, сильним, але водночас дуже жіночним. Це не просто набір звуків, це ж ціла історія, цілий характер, який, ну, блін, наче вшитий у саму назву.

Ой, привіт! Якщо ти це читаєш, то, мабуть, тебе цікавить ім’я Варвара. Ну, або твоя знайома так назвала доньку. Або ти сама Варвара. Чесно кажучи, коли я чую це ім’я, у мене завжди виникає стільки думок. От правда. Це не просто ім’я, це якийсь такий, знаєш, набір емоцій. Ммм, як сказати… Воно ніби… ну, таке…